Друзі, спочатку я хотіла піти тихо, але вирішила, що це буде нечемно не сказати вам. Останнім часом я почала дуже багато часу проводити на ХБ, навіть не в Інтернеті, а саме на ХБ, бо я практично більше ніде в мережі не буваю, окрім як тут. Цьому є певні пояснення, у мене на роботі заборонені усі соціальні мережі, поштові сервіси і, звичайно, аська. Крім того, протягом дня я майже не виходжу з офісу і досить мало спілкуюсь з людьми, а лише пишу, пишу, пишу… А для моєї комунікабельної натури це досить важко витримати. Можливо, мені треба змінити характер роботи, напевно це станеться через певний час, але наразі я відчуваю, що якщо я не візьму себе в руки, то взагалі залишуся без роботи. L Навіть ввечері я почала частіше затримуватися і флудити на ХБ, а коли приходжу додому, то теж часто першим ділом кидаюся до ноута. Хіба це не клініка?

Як правило, я не піддаюся усіляким залежностям: мене так і не призвичаїли курити, я не граюся в комп’ютерні чи азартні ігри і т.д. Тому, коли я відчуваю, що моя воля все важче чомусь опирається і я не контролюю усі свої дії, мене це дуже непокоїть.

Тому найближчим часом мене не буде на ХБ з обіду і до вечора (я поки залишила собі ранок, щоб не з`їхати з глузду без зв’язку зі світом). Подивимось, як це не мене подіє. Сподіваюсь, що я стану більше спілкуватись з людьми у реальному житті (отже, якщо будуть спільні п`янки, не забувайте про мене J), і зроблю більше чогось корисного (нарешті повернуся у спорт і активний відпочинок, планую зайнятися капоейрою).

Отже, я не прощаюся назавжди, але мене тут має бути менше. J Не сумуйте, виховуйте молодіж без мене, вчіть їх доброму, світлому і бла-бла.

Всіх люблю-цілую. Бу-вай-те. (с)

Ваша Соня.

Одразу скажу, що я вирішила писати цей пост несвойственнай мені мовою, оскільки вона також є одною зі складових популярності на ХБ. Як ви здогадались, ця мова - це така собі суржиково-падонкафська аццка суміш. І чесно кажучи, вона мені подобається значно більше, ніж оригінал – тобто автентична албанська мова (якщо можна так виразитись). Отже, не зважаючи на те, що я філолух, намагатимуся писати з помилками, як то належить на ХБ і взагалі у веб 2.0, якщо хочеш бути популярним.

Чому я вирішила написати на цю тему? Бо я практично щодня сюди залажу, аби якось розважитись, і хоча нечасто щось коментую, проте спостерігаю за тим, хто що пише, і, головне, що кого цікавить. Роблю такі собі міні веб-соціологічні дослідження. Внаслідок цього у мене виникли певні думки. Я не є популярним хайблоггером, бо по-перше, для цього треба постійно писати всяку фігню (а мені ліньки, і працювати хоч колись треба), по-друге, я не володію певним набором якостей, які обов’язково мають бути у популярного хайблогера.

Я ото довго думала, яку якість поставити на перше місце: вміння флудити на будь-які теми чи спроможність публічно обговорювати своє інтимне життя з усіма блоггерами? Напевно, це має бути симбіоз: під час флуду на будь-які теми встигнути щось розказати і про своє інтимне\особисте життя. Я отаке не вмію :(.

Я гадаю, ні в кого не викличе заперечень, що безсумнівними лідерами у цих номінаціях є: з чоловічого населення ХБ – Мадест, як геніальний флудер і з жіночого – Чюдо, як приваблива бложанка, що з нєвєроятним успєхом розповідає про подробиці свого інтимного життя (Чюдо, мушу відмітити, що сама завжди читаю твої пости і ти мені імпонуєш, отже, сподіваюсь, що ти на мене не образишся, я тіки в інтересах соціології це пишу).

Звісно, тема сєксу – найпопулярніша не лише на ХБ, а я у всьому Інтернеті. Але, що цікаво, я чомусь майже впевнена, що активні блогери набагато більше трєпуться про сєкс, ніж власне їм займаються. Воно і не дивно: віддаватися коханню у позі, коли руки тягнуться до клави, а очі шукають монітор, не дуже зручно. Хоча, якщо спробувати, хто його зна… :)

Отже, вічний сєкс.. Ще на ХБ люблять побалакать про бухло і наркотєгі (офіційна міра наркотєгів на ХБ - бокал). Пам’ятаю відчайдушні спроби бложанки «україночки» привернути увагу інших блогерів. Пам’ятаєте, вона перший пост написала про голодомор, а потоім дуже образилася, що його ніхто не коментує. А потім забабахала великий пост по тємє, тобто «про бухло, наркотєгі і подробиці чужого інтимного життя». Вона на певний час здобула омріяну популярність, але зараз кудись зникла (не втримала дитина суворих правил «шоубізу» ХБ).

Треба відзначити, що найсвітлішим і найпозитивнішим куточком на ХБ є спільнота Хобабидадіро, де блогери флудять і не пошлять, а займаються дійсно корисною справою – допомагають нужденним. Це викликає повагу, тому окремий респект – ініціаторам спільноти Анатоль Ічу і ЗД (Злобній дєвачкє). Можливо, це найкорисніше, що є у всьому веб 2.0 просторі взагалі.

З цього всього можна зробити висновок, що за поодинокими випадками, сурозні теми ХБ не цікавлять. Нах воно нам не треба?! Я не знаю, добре це чи погано. Особисто я (хоч ніби і серозна з виду) теж люблю всяку фігню тут читати.

ОООО, який великий пост – це моя помилка, як непопулярного блогера. Запам’ятайте: блогери не люблять багато букв, вони їх лякають. (я теж не люблю багато букв, але вони з мене пруть, зарази).

Висновок такий: ХБ – це місце, де зібралися, в основному, доволі сурозні дядьки і тьотки, мальчікі і дєвачкі і де вони дозволяють собі розслабитися і трєпаться цілими днями про всяку єрунду, субліміровать нереалізовану сексуальну енергію. І, може, у наші суворі дні і з нашим напруженним римом це і є головне благородне призначення ХБ!

Хочу висловити єдине побажання-пораду: побільше займайтеся сєксом, а не трєпіться про нього! Як на мене, це набагато приємніше. :)

Зовсім  останнє... Вірним признаком  стати популярним  - це написати щось про ХБ в цілому  чи блогеррів зокрема. Але є одне "але"... Цей прийом проканає лише раз-два, бо потім, як на мене, це вже буде виглядати про підлабузництво. А так, взагалі, кожна людина дуже любить про себе читати чи то пак відчувати певну славу. Це один з внутрішніх інстинктів, безумвноих рефлексів людської особини. Певний час тому, клацаючи телеканали, я  зупиналась на каналі Київська Русь (це такий дуже заангажований данєцкій канал і ніколи його не дивлюсь), бо щось мене  чомусь зацікавила  теле проповідь від якогось батюшки. Він  розказав цікаву річ, яку я доборе запамятала. Жив колись один праведний чоловік (якого згодом визнали святим), я не памятаю, як його завли, але суть в тому. Цей праведник аби служити Богу і  втекти від земних утіх вирішив - як тоді було модно - стати  атшєльніком і подався у пустелю. Він забрався не великий стовб у пустелі  (я не памятаю, де він його, за легендою, знайшов, чи то побудував, чи ще щось..), і стояв на тому стовпі довго-довго, не злазячи.  І пішла про нього слава по всьому світу, і зробили його святим. І батюшка сказав у проповіді:  що робив він це не лише заради Бога, а я заради слави. Що навіть святі хочуть слави.. Ну щось таке...

Усіх люблю-цілую, ваша Рибачка Соня

Рибачки Соні