27 років… Це багато чи ще покатить? Сьогодні мій останній день 26-літньої. Як усі людські істоти напередодні власного дня народження я замислююсь над своїм життям. Згадую, що встигла, а що ні. Взагалі-то, я людина спонтанна і не люблю підбивати підсумки (і скіки залишилось грошей у гаманці не люблю рахувати)…

Все ж таки деякі підсумки. У цей рік, коли мені було 26 років, сталося кілька важливих подій.

Професійне

По-перше, я раптово пішла з великої журналістики в піар, після чого зрозуміла, що я все ж таки люблю цю професію, яку ніколи не вважала своєю. Я відчула себе журналістом, засумувала за усім, що з цим зв’язано, і вже думаю, як це б повернутись. У той же час, я пізнала ще одну професію – райтера. І не можу сказати, що вона мені не подобається. Тихо, спокійно (у моїй компанії, принаймні) і гроші непогані платять… Але занадто спокійно і замало спілкування, як на мене.

Особисте

Ця сфера у мене завжди шкутильгала, порівняно з професійним. Як за планом у мене було кілька невзаємних «кохань»… Довелося розбити парочку сердець. Але я веду у рахунку! Мені розбили лише раз, і то не вщент, так, тріснуло трохи… J Також я стикнулася з  певними розчаруваннями у чоловічій статті. На жаль, з роками їх стає все більше… Але, гадаю, чоловіки теж саме думають і про жінок. Що важливе для мене, у цьому році я остаточно розпрощалася з великим шматком свого минулого. Воно довго мене не відпускало, я навіть до нього поверталася, але саме у 2007-му я чітко відчула, що це дійсно минуле і я можу жити без нього. Навіть якусь гармонію відчула та спокій.

Досягнення

Найбільшим особистим досягненням (про яке дехто з друзів вже знає) я вважаю те, що я у березні 2007 піднялася на Говерлу у лижних черевиках і з лижами на плечах і потім успішно і дуже круто звідти спустилася (перед тим, я два рази здолала 34 гори у лижних черевиках). Це була найяскравіша подія минулого року. Буду її пам’ятати усе життя.

Ну і, безперечно, певним досягненням можна вважати те, що я стала блоггером. Більшість моїх друзів дуже дивувалися з того. Я довго сама не могла звикнути до цієї ролі. Але зараз мені подобається. Особливо, робити щось корисне, як-то моя участь у спільнотах Хобабидадіро та «Клуб путешетвенников ;». Моє життя стало цікавішим з появою усіх вас, любі блоґґери. А ще я була на концерті Маркуса Міллера, який перевернув мої уявлення про класну музику. Це була мегаподія!

Надії

У свої 27 років я дуже сподіваюся все ж таки повернутися у журналістику і так, щоб мені було не гірше, ніж зараз (розбалувалася я). Хочу піднятися ще на одну кар’єрну сходинку (амбіції спокою не дають). Планую відкрити депозит, а потім махнути в Грецію. J Найближчим часом сподіваюсь успішно, цікаво і без проблем з”їздити  у Ригу на Баркэмп.

Передчуваю багато цікавого, головне, щоб на усе це вистачило грошей.

В особистому, напевно, найбільші надії, але я вам про них не скажу, бо я «скритна» (так кажуть мої колеги (хоча я їм не вірю). J

Подяка

Хочу подякувати усім своїм родичам, друзям і приятелям за те, що ви є в моєму житті. Я дуже це ціную. Я вас люблю, хоча майже ніколи про це не кажу. Вибачте, якщо я когось чимось образила ненароком.

 
П.С. додаю кілька своїх останніх фоток, щоб переконати саму себе, що я ще не стара… :(

Открыть больше изображений