В ботаническом саду имени... ну в общем в том, что за красным корпусом университета Шевченка, расцвели магнолии! Их много, они очень красивые и обалденно пахнут. В солнечную погоду в ботсаду чувствуешь себя как в раю. Я не хотела оттуда уходить.

ЗЫ. Слава Богу, администрация ботсада додумалась приставить к красавицам магнолиям охранников, которые постоянно бегают и разгоняют слишком любознательных посетителей, стремящихся внюхаться в белые цветки всеми возможными способами. Если бы деревья не охраняли, наврядли вы увидели бы эти фотки.

Приходите в ботсад, но не срывайте магнолии!

Открыть больше изображений

Позвонила только что в школу капоэйры (для тех, кто не знает, это давний бразильский боевой танец и особоя философия). С мая иду! График удобный и недорого.

Я уже давно собираюсь на капоэейру, наверное второй год, но все не доходила туда: то работа, то лень, то Интернет. Раньше я слышала, что у них запись только раз в году, в сентябре, а тут мне вдруг говорят, что с мая набирают новую группу. Здорово! Ураа! Мне не прийдется ждать все лето. :)

Самое клёвое, что эта школа находится на одной улице с моей работой и домом - родной улице Горького. Я везде буду успевать! Я буду получать физическую нагрузку, я наконец-то буду больше двигаться, а не сидеть только за компом, я буду видеть других людей, кроме одной своей нудной сотрудницы, с которой сижу в комнате, я буду разговаривать с людьми! Я начну постигать новый мир! Я так все это люблю, мне так этого не хватало последний год, после того, как я бросила танцы. Тем более, меня всегда привлекали боевые искусства.

По-моему, я счастлива! Поздравьте меня. Я буду жить реальной жизнью. :))) ггг

Открыть больше изображений

Друзі, спочатку я хотіла піти тихо, але вирішила, що це буде нечемно не сказати вам. Останнім часом я почала дуже багато часу проводити на ХБ, навіть не в Інтернеті, а саме на ХБ, бо я практично більше ніде в мережі не буваю, окрім як тут. Цьому є певні пояснення, у мене на роботі заборонені усі соціальні мережі, поштові сервіси і, звичайно, аська. Крім того, протягом дня я майже не виходжу з офісу і досить мало спілкуюсь з людьми, а лише пишу, пишу, пишу… А для моєї комунікабельної натури це досить важко витримати. Можливо, мені треба змінити характер роботи, напевно це станеться через певний час, але наразі я відчуваю, що якщо я не візьму себе в руки, то взагалі залишуся без роботи. L Навіть ввечері я почала частіше затримуватися і флудити на ХБ, а коли приходжу додому, то теж часто першим ділом кидаюся до ноута. Хіба це не клініка?

Як правило, я не піддаюся усіляким залежностям: мене так і не призвичаїли курити, я не граюся в комп’ютерні чи азартні ігри і т.д. Тому, коли я відчуваю, що моя воля все важче чомусь опирається і я не контролюю усі свої дії, мене це дуже непокоїть.

Тому найближчим часом мене не буде на ХБ з обіду і до вечора (я поки залишила собі ранок, щоб не з`їхати з глузду без зв’язку зі світом). Подивимось, як це не мене подіє. Сподіваюсь, що я стану більше спілкуватись з людьми у реальному житті (отже, якщо будуть спільні п`янки, не забувайте про мене J), і зроблю більше чогось корисного (нарешті повернуся у спорт і активний відпочинок, планую зайнятися капоейрою).

Отже, я не прощаюся назавжди, але мене тут має бути менше. J Не сумуйте, виховуйте молодіж без мене, вчіть їх доброму, світлому і бла-бла.

Всіх люблю-цілую. Бу-вай-те. (с)

Ваша Соня.

Про соціальні мережі «Одноклассники.ру» і «Вконтакте.ру» не чула хіба що моя 85-річна бабуся, й те, напевно, лише тому, що більшість тих, хто вчився з нею у школі, вже віддали Богові душу. Усі інші знайомі і незнайомі мені люди чи вже зареєструвались на цих сайтах, чи, принаймні, якось обговорюють цю тему.

Може я й перебільшую, але часом складається саме таке враження. Бо після того, як один мій знайомий, серйозний чоловік, 35 років, бізнесмен, прислав мені на електронну пошту запрошення з «Однокласників» стати його «другом», моє здивування від темпів поширення епідемії під назвою «шкільна ностальгія» ще більше зросло.

Українці масово віддаються сентиментальним спогадам про щасливі шкільні чи студентські роки, відшукують старих друзів, колишніх коханих та коханців (-нок), а потім десятками дублюють та розсилають питання-відповіді «Привіт! Ти як? Добре виглядаєш! Зовсім не змінилась. У мене все добре. Заміжня, дитина. Чудова робота. Щоліта відпочиваю в Єгипті (в Турції, на Кипрі і т.д.). Розкажи все про себе!».

Невже нам справді так треба знати усю цю інформацію про людей, більшість з яких нас дуже мало цікавили протягом довгих років? Відповідь на це питання я отримала від своєї колеги, яка кілька тижнів поспіль буквально не «вилазила» з «Однокласників» і щодня розповідала мені, кого з колишніх коханців вона знайшла сьогодні і наскільки неймовірна доля склалася у її шкільної подруги Машки. Моя колега навіть пішла на зустріч випускників, організовану завдяки цьому сайту. Щоправда, наступного дня зізналася, що була цілком розчарована довгоочікуваною подією.

- Це був суцільний парад понтів! Кожен вихвалявся, який він крутий і чого досяг. Мені було зовсім нецікаво з цими людьми.

- Навіщо ж ти пішла на цю зустріч і для чого весь час спілкуєшся з ними на сайті?

- Щоб яскравіше відчути соціальний фон, – холодно відповіла колега. – Ось, наприклад, Катька Іванова торгує автомобілями, хоча має вищу освіту (на більше не здатна, напевно), а у мене є престижна робота і власна машина. А Вітя Петренко хвалиться, що у нього крутий мопед (теж мені мачо!). Оксанка розповідає, що вона кар’єристка, тому пішла в аспірантуру і досі не вийшла заміж. А я ось і в аспірантурі навчаюсь, і вже маю чоловіка й дитину!

Я була трохи шокована цією відповіддю, бо подібних думок досі не виникало в моїй голові. Мене взагалі якось мало цікавить «соціальний фон» і таке інше. Але в цьому році виповнюється 10 років, як я закінчила школу, у нас був дуже дружній клас, і я б з радістю усіх побачила. Але… усі мої однокласники - вже дорослі люди, і хтось з них (не всі, звісно) так само прийде на зустріч випускників з єдиною метою – «яскравіше відчути соціальний фон», а не через те, що їм цікаво поспілкуватись зі мною чи будь-ким іншим зі шкільних друзів.

Я не кажу, що це погано. Можливо, це навіть нормально – самоутверджуватись на «менш вдалому» (чи просто інакшому?) фоні інших. Але я таку мету не переслідую, ще менше мені хочеться бути «програшним тлом» для будь-кого.

Спеціально для Інституту масової інформації www.imi.org.ua

Этот год стал для меня знаменит тем, что за три дня я 4 раза пересекла Балтику. Первое морское путешествие прошло чудесно – было спокойное море и хорошая погода, а вот во второй раз мне не так повезло. Я попала в шторм! Хотя еще в Риге предчувствовала, что в такую погоду лучше не ехать. Но морские виды, которые открываются при вхождении в акваторию Стокгольма, манили вновь, и я решила рискнуть. Потом я об этом пожалела. Но с парома посреди Балтики уже никуда не денешься. :(

Волны 4 метра, порывы ветра до 20 м\сек, метель, непрекращающееся ни на секунду сильное качание парома и каюта на нижней палубе, в стенку которой со всей силы бьется суровая Балтика, – в таких условиях я провела в общем 34 часа! Скажу честно, было страшно, даже очень. Во время двух штормовых путешествий я постоянно прислушивалась к каждому звуку, боясь, что вот-вот стихия, которая бушует за бортом, все-таки одолеет старенький паром «Старый Таллин». Я проклинала тот час, когда посмотрела «Титаник», потому что кадры с этого фильма все время стояли у меня перед глазами. Я каждый час подбегала к персоналу судна и с надеждой спрашивала: «Мы не утонем?», а они смеялись в ответ и говорили: «Как повезет».

Фоток самого шторма нет, потому что во время него я мечтала только о том, как буду целовать твердую землю. Балтийское море успокоилось сразу же, как мы въехали в прибрежные шведские воды.

Открыть больше изображений

Вчера я оказалась на одном милом мероприятии. Большинство подобных вечеринок вовсе не «милые», а скорее скучные и натянутые. Но вечеринка, которую я посетила, стала редким исключением, которое стало возможно хорошему вкусу организаторов и отсутствию большого количества ВИПоватых персон. Меня удивило и очень обрадовало выступление на вчерашнем вечере моей одной из самых любимых вокальных акапельных групп, киевского секстета ManSound.

Ребята как всегда отлично спели и, конечно же, в живую. Обычно я их слушаю на концертах, а вчера стояла в нескольких метрах от сцены и подмигивала Владимиру Сухину (на фото крайний справа), он меня узнал и улыбалсяв ответ.

В общем, от такого стечения обстоятельств мне стало весело и хорошо, вокруг было немеряно выпивки (вино и коньяк стояли на барной стойке длиннющими рядами), столы ломились от явств. И вдруг… в пик наслаждения, когда я запихивала в ротик очередную виноградину, ведущая объявляет на сцене (ну по названию поста вы уже давно догадались) – это же надо! – нашу любимую блоггершу Аленку Винницкую!!! Мне так и хотелось кинуться к ней с объятьями (как раз вчера Алена сделала запись на ХБ), но я решила сдержать эмоции и активно принялась фотографировать певицу в разных ракурсах, чтобы поделиться с вами. Я так увлеклась процессом, что получилось достаточно много фоток (снимала телефоном, так что качество хромает, но эффект размытости прикольный получился).

Я никогда не была на ее концерте, но должна признать, что Алена мне импонирует, она очень милая и голос у нее приятный, и даже некоторые песни мне нравятся (напр., песня с Жорой Делиевым, «Одиночество» и «Рассвет»), ну и музыка, в общем, - далеко не худшее, что есть на нашей эстраде. Собственно, я решила сделать этот пост, чтобы показать вам, какой у Алены был прикольный наряд. Она такая худенькая и кучерявая! Милашка! И так хорошо танцевала и подпевала под фонограмму и совсем не смущалась, когда не попадала в слова ее же записанного голоса. Было весело!

Алена, респект и уважуха тебе!

П.С. Я не стебусь. Алену действительно уважаю, понимаю, что в том зале выступать группе вживую было бы, наверное, очень сложно.

П.С.2 Обратите внимание, вгруппе АВ два гитариста-близнеца. Меня этот факт весь вечер занимал. :)

Открыть больше изображений

Друзі, оскільки друг Анатоль Ичь віднедавна, на жаль, не частий гість на ХБ, то мушу до вас звернутися. Хто має його мобільний чи хоча б особисту пошту? (в його профілі, звичайно, нічо нема :)). Він мені терміново потрібен як крутий піарщик, тобто по роботі. :)

Допоможіть. Пишіть в лічку. :)

Дякую.

Раз уж я начала знакомить вас со своей сестрой-красавицей, выставлю еще пару ее фоток и портрет белко сеструхиного авторства. :)

Открыть больше изображений

Иногда мы ищем любовь всю нашу жизнь, и этот поиск превращается в бесконечность.

Любовь - вечна. Она проходит сквозь века и цивилизации, порой останавливая на ком-то свой взыскательный взгляд. Любовь повсюду - даже в случайном изгибе высохшего дерева - только надо уметь ее почувствовать. А это дано не каждому.

Моя любимая сестра Юля сумела увидеть отпечаток вечности в том, что окружает нас.

текст: Татьяна Узун

Открыть больше изображений